Життя, творчість та трагічна загибель автора всесвітньо відомого “Щедрика”

Микола Леонтович — видатний український композитор та диригент, що доклав чимало зусиль у розвиток української музики. Один з відомих його творів “Щедрик” став символічною різдвяною піснею, що отримала популярність й далеко за межами України. Сьогодні ім’ям Леонтовича названі музичні колективи та навчальні заклади, вулиці у Києві, Вінниці та інших українських містах. Детальніше про життя та творчість вінницького композитора далі на vinnytsia-trend.

Дитинство та навчання 

Микола Дмитрович Леонтович  народився в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Вінницький район Вінницької області). Зростав в сім’ї сільського священника Дмитра Феофановича Леонтовича, який володів гарним голосом, вмів грати на віолончелі, цитрі, балалайці, скрипці, гітарі, а також деякий час керував хором. Саме він й дав своїм дітям основні музичні знання. 

Любов до творчості й української музики прививала й матір Марія Йосипівна, яка чудово співала народні пісні. В результаті всі діти стали співаками та музикантами: Микола здобув славу всесвітньо відомого композитора та диригента, його брат Олександр працював професійним співаком, сестра Марія навчалася співу в Одесі, сестра Олена займалася в Київській консерваторії по класу фортепіано, а сестра Вікторія опанувала гру на кількох музичних інструментах.

У 1887 році батьки віддають Миколу на навчання до Немирівської гімназії, але наступного року через брак коштів навчання довелось продовжити у Шаргородському початковому духовному училищі, де він навчився читати по нотах та міг вільно проспівати складні партії у церковних творах.

У 1892 році Микола Леонтович вирушив до Кам’янця-Подільського, де вступив до Подільської духовної семінарії. Тут він продовжив опановувати музичну теорію та навчився грати на скрипці, фортепіано деяких духових інструментах, а також вперше очолив семінарський хор, який згодом виконав одні з перших обробок пісень Леонтовича “Гандзя”, “Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина”. 

В ті роки хоровий спів був дуже популярним в українській культурі. Існували хори які складались як з професійних співаків, так і любителів поспівати у колективі. Основу репертуарів складали українські народні пісні, тому багато композиторів займались художньою обробкою творів для хорів, зокрема й Микола Леонтович. Для роботи використовував пісні зі збірок, а також записував з вуст знайомих виконавців та звичайних людей. За приклад використовував обробку не менш талановитого музиканта Миколи Лисенка. 

Професійний розвиток

По завершенню навчання Микола Дмитрович став займатись викладацькою діяльністю у тому ж самому Кам’янці-Подільському: працював регентом семінарського хору, викладав вокал, організовував шкільні оркестри, хори.

У 1908 році переїхав до міста Тульчин, що у Вінницькій області, де також викладав співи у місцевому єпархіальному духовному училищі. Крім того, він керував хором, що діяв при училищі та з яким влаштовував 2-3 концерти української музики на рік, а кожних вихідних співав у церкві.

Утім Микола Леонтович займався не тільки музичною діяльністю, а й належав до ряду борців за незалежність Української Народної Республіки та вважав себе її громадянином. Після того, як 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада третім Універсалом проголосила створення УНР, композитор на уроках музики став додатково викладати українську мову. 

Незабаром Микола Леонтович переїхав до Києва, де працював диригентом та композитором. В ті роки його твори виконувались вже багатьма професійними та аматорськими хоровими колективами. Перебуваючи у столиці, Микола Леонтович брав участь у створенні симфонічної капели ім.Лисенка, продовжував навчати хоровому співу на вечірніх курсах при Музично-драматичному інституті ім.Лисенка, працював у Київській учительській семінарії. Також він видав навчальний посібник “Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах”, де узагальнив всі свої знання та навички. 

Історія “Щедрика” 

Під час роботи над “Щедриком” Микола Леонтович створив п’ять різних варіантів твору, але зупинився на одному, що був створений у 1916 році. Вперше різдвяна народна пісня в обробці Леонтовича була виконана хоровим колективом Київського університету імені Святого Володимира під керівництвом Олександра Кошиця. 

У 1921 році твір виконали у славному Карнеґі-хол в Нью-Йорку. А вже наступного року мотив “Щедрика” лунав по всьому світу. У 1936 році в Нью-Йорку зареєстрували авторське право на “Carol of the bells”, де були зазначені імена Леонтовича і Вільховського.

Всесвітньо відома мелодія також лунає з головного годинника водонапірної вежі на Європейській площі у центрі Вінниці.

Особисте життя

У 1901 році у селі Тиврів Микола Дмитрович вперше зустрів свою майбутню дружину та кохання всього його життя Клавдію, яка в цей час приїхала у гості до родичів. А вже через рік після знайомства вони одружилися. 

Клавдія проявляла себе як любляча дружина та турботлива мати, взяла на себе всі побутові справи. Донька Галина у своїх спогадах зазначала, що батько більшу частину дня ходив із великою валізою по селах і збирав твори народної творчості, додому приходив із настанням вечора, але одразу ж сідав за свій рояль, аби записати ноти. Так продовжувалось навіть взимку, коли в кімнаті було холодно, але композитор накривав ноги пледом, дмухав на руки теплим повітрям та створював нові твори, адже це було справою всього його життя. Кохана дружина Клавдія в цей час приносила йому чай, якийсь пиріжок, бо переймалась, аби чоловік не був голодний.

Хто вбив Миколу Леонтовича

22 січня 1921 року Микола Леонтович навідався до села Марківки, де жив його батько. Разом із ними також була сестра Вікторія та донька Галина. Надвечір до хати постукав чоловік та попросився переночувати. Він говорив російською, показав посвідчення чекіста і представився Афанасієм Грищенком. Влада вже довгий час слідкувала за діяльністю Леонтовича встановила, де він перебуває та підіслала вбивцю. Гостя нагодували вечерею та підготували йому спальне місце. 

Мистецтвознавець Мирослава Новакович зазначає, що Микола Леонтович в ту ніч довго не лягав спати, бо сидів та працював над піснею, що називалась “Смерть”.

Вранці о 7:30 в хаті почули постріл. Отець Дмитро прибіг до кімнати Миколи, де він сидів у зігнутому положенні та стікав кров’ю внаслідок прицільно пострілу у груди, коли композитор ще напівсонний лежав у ліжку. Після того вбивця зв’язав іншим членам родини руки, забрав напівкожушок священника, вимагав ще грошей та шукав цінні речі, разом з якими покинув будинок. 

На крик священника прибігли люди. Вони звільнили Леонтовичів, наклали Миколі пов’язку на груди, але до прибуття лікаря композитор не дожив. Останніми словами композитора були: “Тату, я помираю”. Крім того, злочинець вкрав взуття Миколи Леонтовича. За деякими джерелами, його ховали босим, оскільки іншу пару взуття знайти не вдалося. 

У 1977 році було відкрито музей на честь композитора у селі Марківка, неподалік від місця його поховання. Доволі довгий час подробиці смерті Миколи Леонтовича зберігались під грифом “таємно”. Вони були оприлюднені тільки у 1990-х роках.